Як 25 родин зібралися і завели коника для діток

Читай також

  • Центр гідності дитини УКУ запрошує до перегляду серії розмов «Про що мовчать діти?»
  • Відбувся ІІ огляд релігійної творчості Перемисько-Варшавської архиєпархії
  • Реєструйтеся на онлайн-курс «Безпека дитини — відповідальність кожного дорослого»
        • Як 25 родин зібралися і завели коника для діток

          Неймовірна історія від Української правди про дітей, світло і добро

          П’ятирічна дитина продала картин на понад 7 тисяч гривень. Цього хлопчика звати Максим Косинець, він із Волині і у нього ДЦП. Ні, його ніхто не експлуатує. “Мені треба було якось розвивати дрібну моторику у сина, однак це було дуже важко. Як ти даси йому перебирати крупи, якщо він зжав кулачки?” – пояснює мама Світлана.

          Жінка випадково купила у канцтоварах пальчикові фарби, дала Максимові у руки кухонну губку, намочила в фарбі, він затиснув ручку і удвох вони намалювали коло, потім ватною паличкою зробили хвостик – вийшло яблучко. Далі були груші та лимони. Коли фрукти та інші прості предмети набридли, взялися за серйозніші картини.

          Зараз малюнки особливого хлопчика купують у соцмережах та на аукціонах.

          Гроші Максим збирає на утримання коня, щоб мати можливість проводити реабілітацію за допомогою іпотерапії.

          ЗВИКЛИ ДО ПОСТІЙНИХ ЗАНЯТЬ

          На коні треба сидіти, випрямивши спинку. Це дуже важливо, бо на конику, хоче Максим чи ні, але мусить вирівнюватися. А ще – широко розставляти ніжки. І вони розслабляються, бо коник теплий“, – пояснює Світлана Косинець.

          Раніше мама і син займалися іпотерапією постійно, однак у 2014 році тренера Володимира Маруняка із приватної стайні мобілізували в АТО.

          Альтернативу шукали довго.

          “Ми пробували шукати у Луцьку, та, на жаль, у кожній стайні нас чекали відмови. Там коника продали, там тренер не буде з дітьми займатися”, – пригадує жінка.

          Знайшлись коники у Хмельницькому. Однак ті умови сім`ю Косинець не зовсім не влаштовували. По-перше, далеко. По-друге, розклад був обмежений – лише два тижні, щодня 15 хвилин катання зранку та 15 ввечері.

          “А ми ж звикли до постійних занять. Тому такі поїздки нам виходили б дуже затратними і по часу, і по грошах“, – каже Світлана.

          У таких пошуках минув рік. Із зони АТО повернувся тренер Володимир і знову почав займатися із дітками. Однак це тривало недовго, бо йому довелося звільнитися із приватної стайні – там вирішили розпродати коней.

          З проблемою зіштовхнулися не лише Світлана та Максим, а ще двадцять чотири волинські родини, яким лікар теж рекомендував іпотерапію.

          Звільнення тренера стало останньою краплею і ці люди вирішили діяти: створили громадську організацію “Сильні діти” та самотужки взялися облаштовувати Центр іпотерапії.

          НАЙПРОСТІШЕ – МАТИ СВОГО КОНЯ

          Дельфінів сюди не привезеш, бо це неможливо і їх тут ніколи не було.

          Ми подумали, що найпростіше – це мати свого коня, бо коли в тебе він був, реально допомагав, і раптом його не стало, то це справді проблема“, пояснює Світлана.

          Вона каже, що зараз коли прокидається зранку, то з жахом думає про те, куди вони влізли і що роблять.

          Спочатку планували щось дуже мінімальне – придбати старенький корівник, перекрити, завести туди коника і займатися.

          Анонімний благодійник допоміг організації придбати приміщення у селі Вишнів Ківерцівського району.

          Уклали договір на оренду землі й дуже зраділи, оскільки на кінець літа 2016 року мали б уже відновити заняття“, пригадує жінка.

          Однак в процесі все вийшло значно складніше.

          Почали збирати гроші на коника: частину вдалося зібрати самотужки батькам, решту коштів перерахували небайдужі. Так назбирали 30 тисяч гривень.

          Вдалося домовитися на конюшні, де ми займалися ще до АТО. Власник розпродував коней, і ми “забронювали” Ромашку, яку наші діти вже добре знали“, каже пояснює мама Максима.

          Зараз за Ромашку вже дали завдаток, однак вона ще живе у попереднього власника. Чекає, поки “Сильні діти” облаштують для неї місце в новому Центрі.

          300 ГРИВЕНЬ ІЗ КОЖНОЇ ЗАРПЛАТИ

          “Наш кошторис – це десь 3-4 мільйони гривень. Ми вкладаємо гроші, а кінця краю тій роботі нема.

          Тішить те, що корівник вже готовий, дах зробили, вікна вставили.

          Зараз на черзі – внутрішні роботи, для цього потрібно 20 тисяч цеглин. Треба поставити перегородки, стійла для коней, хочемо у майбутньому завести їх більше“, бідкається Світлана.

          Ускладнює роботу і те, що манеж має бути доволі великим. Його площа становитиме майже 300 метрів, адже конику потрібно розвертатися.

          Крім того, споруда повинна мати вигляд критої арени, скільки особливі дітки мусять займатися там у будь-яку пору року та за будь-якої погоди. Навіть влітку на яскравому сонці хворі дітки почувають себе некомфортно.

          Фундамент для манежу вже готовий, тепер робітники в’яжуть арматуру, а решта робіт – попереду.

          Варто зазначити, що стайню “Сильні діти” будують не лише для себе. З радістю прийматимуть тут на реабілітацію АТОвців та запрошують всіх охочих просто покататися.

          Світлана розповідає, що багато допомагають прості люди. Зокрема, купуючи у активістів одяг, книжки, рукоділля на сторінці “Благодійного ярмарку Ромашка”.

          Є одна пані, котра, здається, перекидає “Сильним дітям” 300 гривень із кожної зарплати.

          Є такі, що не хочуть афішувати свою благодійність.

          Світлана показує фінансові звіти, які активісти оприлюднюють, та пригадує, що коли кинули клич, то допомагати почали друзі та знайомі: “Відтак гроші приходили зі всієї України та навіть з-за кордону. Звичайно, цього мало для повноцінного фінансування. Та хто як може, так і долучається“.

          Джерело: life.pravda

          Читай також

        • Центр гідності дитини УКУ запрошує до перегляду серії розмов «Про що мовчать діти?»
        • Відбувся ІІ огляд релігійної творчості Перемисько-Варшавської архиєпархії
        • Реєструйтеся на онлайн-курс «Безпека дитини — відповідальність кожного дорослого»
          • Оціни

            [ratemypost]